Загальна ситуація в країні, статистика, дискримінація, рівень толерантності

none 04 Дек 2006 – 15:17 (modified on 04 Дек 2006 – 15:20)

by mlepeska

За оцінками спеціалістів поширення ВІЛ серед дорослого населення України складає 1,4%. За цим показником Україна є найбільш постраждалою від ВІЛ країною в Європі. Ситуація, що склалася сьогодні в Україні з проблеми ВІЛ/СНІД, визначається фахівцями, як загрозлива. Україна за кількістю ВІЛ–інфікованих на 100 тисяч громадян виходить на перше місце серед усіх пострадянських республік. Протягом останніх п’яти років рівень розповсюдження ВІЛ збільшився в Україні більше, ніж у двадцять разів.

Темпи поширення ВІЛ/СНІДу в Україні зростають, до 70% інфікованих в основному молодь репродуктивного віку.

Аналіз епідемічної ситуації щодо захворювання на ВІЛ/СНІД в Україні засвідчив, що епідемія ВІЛ/СНІДу стала загрозою національної безпеки держави.

Згідно статистичним даним, на 01.11.2006 року в Україні зареєстровано 114 232 нових випадки ВІЛ-інфекції. З них 98 674 у дорослих, 15 558 – діти. Зростає динаміка захворюваності на СНІД як у дорослих, так і у дітей. Якщо порівняти з 2001 роком, то хворих на СНІД було 103 особи, з них лише 3 дитини. На сьогодні в Україні проживає хворих на СНІД 20 201 особа дорослих та 641 дитина. Через недостатнє фінансування на закупівлю ВААРТ за кошти з державного бюджету, в Україні від СНІД уже померли 11 452 особи, з яких 243 дитини.

Більшість ВІЛ-позитивних в Україні складає молодь репродуктивного віку 20-39 років. Ріст передачі ВІЛ статевим шляхом стає все більше важливим фактором розвитку епідемії в Україні. Це говорить про те, що епідемія почала проникати до широких верств населення.

В той же час вживання ін’єкційних наркотиків залишається важливим аспектом епідемії, особливо на сході та півдні країни. Як і в інших країнах регіону, велика кількість (близько 80%) ВІЛ-інфікованих споживачів ін’єкційних наркотиків – це молодь до 30 років. Серед них більшу частину – близько 28% згідно дослідження, яке було проведене у Києві, Одесі та Донецьку, - складають жінки.

10 років тому Україна мала шанс залишитись країною з низьким рівнем інфікування, коли випадки захворювання були поодинокими. Відсутність цілісної системи первинної профілактики серед підлітків та молоді, нескоординованість дій державних органів щодо профілактики наркоманії, алкоголізму, ВІЛ/СНІД; брак кваліфікованих спеціалістів з питань профілактики в системі освіти, ЦСССДМ (центр соціальних служб для сім’ї дітей та молоді), закладах охорони здоров’я; руйнація традиційної сімейної моралі, духовна та моральна деградація значної частини суспільства на фоні невтручання держави в цей процес; „шалена” реклама алкоголю, тютюну; надмірна і відверта демонстрація статевих стосунків через ЗМІ – далеко не повний перелік причин, що призвели до нинішньої ситуації з ВІЛ/СНІД у державі.

Сучасний темп поширення епідемії може призвести до таких економічних, медичних, психологічних, демографічних наслідків, які можуть визвати серйозну соціально-політичну кризу у державі. Швидке зростання кількості захворювань на ВІЛ/СНІД та ХПСШ зумовлює необхідність ефективних заходів щодо припинення цієї тенденції. Вже на сьогоднішній день в структурі населення України можна виділити окрему соціальну втрату – ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД людей. Спрогнозувавши, за песимістичним сценарієм розвитку епідемічної ситуації в державі, збільшення кількості інфікованих людей протягом найближчих років, можемо отримати через кілька років суспільство, поділене на дві групи за єдиною ознакою – здоровий чи ВІЛ-інфікований.

Громадська думка щодо проблеми ВІЛ/СНІДу. Рівень толерантності.

Наше суспільство ще не зовсім готове прийняти проблему ВІЛ/СНІД взагалі, не говорячи вже про ВІЛ-позитивних людей. Спілкуючись з людьми, відчувається страх перед проблемою. Але все ж є і зміни в позитивну сторону. Молодь досить обізнана щодо проблеми взагалі, знає шляхи передачі. Зі слів молодих людей, вони також розуміють, що ВІЛ-позитивні люди поруч і готові до спілкування з ними, готові не відштовхувати їх. Але, нажаль, люди, які приймають рішення та особи старшого покоління дуже агресивно ставляться до ВІЛ-позитивних. Отже, рівень толерантності в Україні на низькому рівні, але не на найнижчому.

Дискримінація у зв’язку з ВІЛ/СНІД.

На національному рівні існує дискримінація ВІЛ-позитивних людей з боку медичного персоналу найбільше. Не всі медики достатньо обізнані щодо основних аспектів проблеми ВІЛ/СНІДу. Деякі навіть не знають шляхів передачі ВІЛ-інфекції, не знають, що ВІЛ-позитивна жінка може мати здорових неінфікованих дітей. Особливо це стосується медиків, які працюють в районах. Існує і дискримінація ВІЛ-позитивних з боку знайомих, або осіб, які дізналися про їхній статус. Це також в основному стосується сільського населення. Були випадки побиття ВІЛ-позитивних сусідами, коли останні дізнавалися про ВІЛ-позитивний статус. Дуже часто ВІЛ-позитивні люди ідуть з життя через відмову їм у медичній допомозі. Лікарі відмовляють, мотивуючи це тим, наприклад, що у них немає окремого тонометра чи інших інструментів, через які, як відомо, ВІЛ-інфекція не передається.

Досить часто спостерігається і дискримінація ВІЛ-позитивних дітей або дітей, які народжені ВІЛ-позитивними жінками. Їм також іноді відмовляють не тільки в наданні медичної допомоги, але іноді й в обстеженні. Але найбільшою проблемою є те, що їх не беруть до дитячих садків, і не лише ВІЛ-позитивних, а й дітей, які народжені ВІЛ-позитивною матір’ю.

Комментарии

You are not allowed to post comments because you are not registered or you are not logged in.